Колаген — найпоширеніший білок в нашому організмі, що підтримує структурну цілісність тканин і органів. Крім того, він впливає на лікування складних коморбідних (паралельних у одного пацієнта) захворювань, особливо тих, що пов’язані з пошкодженням тканин і запаленням.
Дієтологиня Вікторія Шуліка розповіла детальніше про користь колагену та його застосування в біомедицині, проаналізувавши останні дослідження на цю тему.
Колаген регенерує шкіру, покращує стан суглобів та зміцнює кістки. Ці універсальні функції колагену роблять його потенційно корисним у лікуванні захворювань опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту. Колаген буде дієвим за низки захворювань, зокрема, під час остеоартриту, остеопорозу, пародонтиту, ревматоїдного та псоріатичного артриту, цукрового діабету, саркопенії.
Як колаген застосовують у біомедицині
Біоматеріали на основі колагену мають кращу здатність до біологічного розкладання, механічну міцність, клітинну активність та біосумісність. Ці властивості роблять колаген придатним до різних біомедичних застосувань:
• загоєння ран;
• тканинної інженерії;
• поверхневого покриття медичних пристроїв.
Субцизія — мінімально інвазивна техніка лікування шрамів. Вона передбачає використання надзвичайно тонких голок для руйнування дермального колагену та стимулювання ремоделювання шкіри.
Для серцево-судинних стентів розробили новий рекомбінантний людський колаген типу III, з тромбопротекторними властивостями. Він підтримує ріст ендотеліальних клітин, пригнічує проліферацію клітин гладкої мускулатури та покращує загоєння.
Ін’єкційні матриці колагену типів I та III використовують під час лікування інфаркту міокарда. Колаген I типу сприяє загоєнню, посилює виживання кардіоміоцитів і зменшує патологічне ремоделювання.
Морський колаген і його похідні є ефективними і корисними у профілактиці остеопорозу, адже вони сприяють мінеральній щільності кісткової тканини, відкладанню мінералів, дозріванню остеобластів.
А специфічні колагенові пептиди підвищують МШКТ (мінеральна щільність кісткової тканини) у жінок під час постменопауз.
